Cherkasy Supporters

Cherkasy Supporters — це об’єднання патріотично-налаштованих молодих людей міста Черкаси, головною метою яких є добровільна організація підтримки черкаських спортивних команд та збірних команд України, пропаганда здорового способу життя, і відродження та збереження українських національних традицій.

Усі неадекватні молоді люди, які видають себе за представників нашого об’єднання і в той же час займаються безладом на вулицях нашого міста (зокрема в нетверезому стані) — насправді до нас ніяким чином не відносяться. Більше того, ми самі боремося з подібними явищами, і намагаємося викорінити їх, так як розуміємо, що вони в першу чергу погіршують саме нашу репутацію.

До моменту розформування ФК «Дніпро» Черкаси основним видом нашої діяльності була його підтримка як на домашніх матчах, так і на виїзді. Для молоді це було новим захопленням, яке відволікало їх від вуличного життя, криміналу і шкідливих звичок. Спорт, здоров’я, патріотизм стали основними ідеями об’єднання. Але через фінансові негаразди навесні 2009 року «Дніпро» припинив своє існування і нас лишили фундаменту так би мовити. Було прийнято рішення усіляко сприяти відродженню рідного футбольного клубу, але щоб не втрачати наснаги вирішили підтримувати неодноразового чемпіона України серед команд суперліги — жіночий волейбольний клуб «Круг» Черкаси, ігри якого раніше використовували для репетицій підтримки. Також періодично проводимо різноманітні заходи, спрямовані на пропаганду здорового способу життя і патріотичного виховання серед молоді. Будемо раді усім бажаючим приєднатись до нас, якщо цілі нашого об’єднання відповідають Вашим особистим.

Створення ФК «Славутич» Черкаси і його вихід в другу лігу у 2011 році дали новий поштовх для розвитку нашого об’єднання. Але ми підтримуємо саме черкаських гравців і тренера, а не новостворений клуб і його керівництво, тому що в наших серцях залишається тільки «Дніпро» і жевріє надія на його відродження.

Даний ресурс створений для висвітлення діяльності нашого об’єднання.

Поділля — Черкаси

Поділля — Черкаси

До Хмельницького виїзд пробило шістнадцять осіб. Вже з самого рання прибули в місто, тому вирішили відразу поснідати  та йти на пляж. Знайшовши біля базару щось типу кафе, базуємося там і замовляємо сніданок. Бідна продавчиня аж спітніла, напевно не очікувала таких гостей, як я помітив зазвичай туди заходять місцеві за чаркою похмелитися. Отже добре поснідавши рушаємо на пляж, по дорозі розглядаючи місто. А сонечко по троху вже починало смалити, що не дуже то й радувало. Прокантувавшись на пляжі до обіду, вирішуємо якось ще урізноманітнити нашу подорож, частина пішла на кіносеанс дивитися бетмена (прохолоджуватись під кондішионами). Решта на базар дегустувати місцеве сало, та кавуни. Добре пообідавши під шаленою спекою рушили до фонтанів біля облдержадміністрації. Місто хороше, хороші привітні люди. Дуже багато дівчат, прогулювалось, саме дівчат без хлопців, ніде ще такого не бачили, звісно присвячували їм народні пісні про кохання)) …А час потроху добігав до початку гри. За дві години видвигаємо на Проскурівську, де зустрічаємося з рештою черкащан і трохи відпочивши йдемо на стадіо.

Біля стадіону розміщуємося на спортмайданчику, звідки після пішли на стадіо. Пропуск на стадіо та стюарди на цій грі просто ТОТАЛЬНИЙ АМФ!!! Для прохіду жіночці варто було лише сказати що ми з Черкас. Ніякої міліції, ніякого огляду… Зайшовши спочатку розмістилися на секторі з навісом, не хотілося смажитися на сонці. Проте через деякий час таки з’являється два міліціянта, та просять щоб ми перейшли на протилежну сторону. І їм навіть було пох, що ми пішли стороною повз місцеву ультру. Ось тоді стало всім зрозуміло, що тут просто всім пох на безпеку. Привітавшись з місцевими, займаємо сектор. Небо затягло хмарами, що дуже сприяло повноцінній шизі.

На мою субєктивну думку шиза вдалась, заряди та пісні йшли непогано. Місцевих було близько тридцяти, заряджали непогано, з піро використовували петарди, мутили переклички з з кузьмою.

А ми в свою чергу гнали черкащан вперед. І коли наші забили емоціям не було краю, дехто робить забіг на поле вітати гравців. Тому що в цей день як я вже писав, всім було пох!!! Стюарди, ах точняк стюарди — молоді хлопці та дівчата, сиділи на горі через один сектор. Їм було явно пох, сиділи глушили рево та насіння клювали.) Після голу затягуємо «Реве та стогне» досить непогано, потім повторили. І що можна казати, в порівнянні з домашньою спробою це небо та земля. Кожен співає, тягне, викладається. Повеселила тітка, яка з коляскою та дитиною колесила прямо по !біговій доріжці)), та малий який все там же льотав на самокаті… Наші гравці явно грали краще, але в кінцівці подоляни кинулись на останній штурм, та ще й суддя вже явно затягував кінцівку. І врешті лунає фінальний свисток, перемога. Вітаємо гравців, та дякуємо за боротьбу! Виїзд явно не з тих, що забуваються.  Катайте виїзди!

Плиски — Черкаси

Плиски — Черкаси

Їхали до Плисок ми через Одесу, звучить звичайно недуже логічно, але ж бажання поїхати на море після зміни календарю (мав бути матч з Реал-Фармом) — ніхто не відміняв. Добряче відпочивши та позасмагавши на морі, всім складом рушили на Київ в загальному, в Черкасах зробили рокіровку, замінивши подругу на кібіца, і без пригод доїхали до столиці.

Прийшовши до потрібної нам собаки (до відправлення лишалась година, а двері були зачинені), я ліг спати на карімат з усіма речами, а всі інші пішли по своїх справах, і яке ж було моє здивування коли прокинувшись (від звуку дверей які відчиняються) я помічаю, що рівно половина дверей не відкрилась, а біля іншої половини стоять провідниці. Ввімкнувши телефон починаю обдзвін наших, але у всіх після моря телефони повмирали. Через декілька хвилин всі прибігають купками і кажуть що в касах квитків немає, починаємо намагатись вписатись, та дізнаємось хто скільки хоче щоб довезти нас до Плисок… І перша ж провідниця забажала 50 грн з людини, у нас звичайно таких грошей немає, тому всі розходяться шукати кращі варіанти… Врешті решт домовилися по 20 грн. з носу. Займаємо тамбур, карімати якраз дуже пригодилися, спочатку поспали, а на під’їзді до Плисок почали розігрівати горлянки. Досить таки непогана атмосфера,в чомусь навіть «своя»!

Висаджуємось в селі, купуємо квитки назад до Києва, в черзі дізнаємось де стадіон. Рушаймо в центр села до озера (біля стадіону), по дорозі дегустуємо місцеві фрукти. На озері відпочивши та підкріпившись рушаймо на матч. Біля стадіо нас кличе якийсь мужичок (потім виявилось президент фк Єдність), поки ми вдвох з ним спілкувались (він розказав прикру історію, як приїздили «дибіли» з Чернігова))), і попросив не бігати по полю, та нічого на нього не кидати), до наших підійшли сірі і почався шмон, їм не сподобався наш презент від УЗ — у вигляді вогнегасника, почались довгі розмови, в решті яких сказали що вогнегасник маємо вилучити, після матчу віддамо.

Подивившись все навколо, пограли у футбол з місцевою малечею (з рахунком 2-1 перемогу над Невгамовними отримали ЧС) і рушили на матч, шиза в першому таймі на трієчку. В другому не дивлячись на всі намагання на 4- максимум. Рахунок 1-1 не дає приводу використати привезене піро, після матчу лише брати Тарасенки на Льоха Крупніченко підходять до нас, ще пару гравців хлопають з 20 метрів.

Дорога на вокзал пройшла досить весело, невідомими нам досі пердями, на вокзалі хтось спілкувався з місцевими та немісцевими, хтось йшов про системи. До Києва доїхали без пригод, столиця зустріла нас дощем, я з К-хом поїхав на вписку, інші ж лишились чекати потяга. Отак і завершився перший виїзд в сезоні.

Черкаси — Чернігів

Черкаси — Чернігів 25.05.2012

Нажаль матч з Десною не був битвою за друге місце. Тому не було того відчуття справжньої вирішальної битви. Хоча це й була така довгоочікувана домашня гра, людей було не дуже багато. Скоріш за все вплинула погода, з самого ранку було хмарно, та інколи накрапав дощ.

На секторі зібралося за сотню супортерів. В другому таймі трошки попалили піро. На матч завітало десятеро гостей з Чернігова. Після завершення гри, зробили сумісні фото з гравцями, також від нашого об’єднання вручили подяку гравцям за сезон. Хочеться ще раз подякувати футболістам за сезон,  ви завжди грали достойно, ми це дуже цінуємо. Як підсумок на кожній виїзній грі, ви не залишались без підтримки.

Також при нагоді вітаю всіх хлопаків з нашого об’єднання, якому в цьому році виповнюється шість років, та сім років фанатизму в Черкасах. За ці часи було всього, але саме головне те, що ми в важкі часи без футболу зберегли наше об’єднання, та рухаємося далі. Всіх зі святом!

Южне — Черкаси

Южне — Черкаси 20.05.2012

Там хмари над морем, танкери на горизонті,
Там на пляжі їдять креветки та пірожки,
Там в грози повітря пахне озоном,
Докери носять на плечах солоного вітру мішки.

Южне, місто в чотири квартали,
Край хіміків та моряків,
Черкащани й туди на виїзд катали,
Зустрічай Чорне море своїх козаків.
© Діон

Виїзд в Южне. Останній виїзд сезону. Виїзд на море. Дешева дорога. Здавалося б все натякає, що буде багато людей і виїзд вийде масштабним. Здавалося б хто не хоче на вихідні виїхати на море, подивитись футбол. Виявляється дуже мало хто.
В результаті до міста на півдні України виїхало двоє черкащан. При чому окремо. Один відправився на третій полиці загального вагону до Одеси з Черкас, а я хитрими та пригодницькими дорогами їхав нiчним автостопом до тієї ж Одеси з Запоріжжя. Так вся компанія і зібралась в Одесі, на виїзді з міста, біля якогось масштабного ТРК Рів’єра. Поснідавши сосисками з хлібом було вирішено долати шлях до Южного автостопом. В той день автостоп був гарний, нас дуже швидко підібрали і повезли прямо в місто. По шляху супроводжувала ну дуже дивна музика…. (раджу послухати цей шедевр Драго – лапать баб).
Місто Южне вражає своєю незвичністю. Саме воно було побудоване досить недавно і являє собою 4 квартали багатоповерхівок, де живуть працівники порту та Одеського Припортового заводу. Місто доволі охайне і тихе. Громадський транспорт відсутній, він тут просто не потрібний. Найбільш значуща будова в місті – це волейбольно-баскетбольний палац спорту, біля нього куча фонтанів, та пам’ятників. В цей день крім футболу в місті проводилися змагання України по тріатлону. Спортсмени бігали, катались на велосипедах та плавали.
Ми ж відразу пішли на пляж. Пляж тихий, людей мало, збирався дощ. Це в принципі було на руку. Тому відразу полізли в воду. Море доволі брудне, зелене і в міру холодне. Коли дощ розігнав більшість людей на пляжі, ми захопили пляжний навіс і розкидали там свої речі, а також себе. Під цим навісом, що був названий домом був проведений весь день до матчу. Купання, загорання, в часи коли виходило сонце, тролінг місцевих продавщиць пиріжків, а також один одного, все це піднімало настрій і налаштовувало на гру. Також на пляжі був помічений тренерський штаб Славутича, що теж вирішив покупатися. Не виїзд, а гарний відпочинок на курорті влаштував нам календар ліги.
Коли час футболу наближався, ще прогулялись по місту, з’їли місцевого сала і рушили на стадіон. Стадіон здається взагалі був шкільним. Поряд голуб’ятник, поле штучне, інфраструктури не видно.
Перший тайм матчу пройшов за тотальної переваги черкащан, тоді і був забитий м’яч. В другому ж таймі господарі поля теж вирішили по-нападати, чим деколи лоскотали нерви. Черкаські супортери старалась як могли, чим не аби як гнівали місцевих кузьмічів. Після матчу команда в повному складі підходить потиснути руки і кожен дякує за підтримку. Гуд традиційно виправдовується і каже, що можемо краще.
Дорога назад знов роз’єднала фанатів Черкас. Кожному було потрібно на навчання і при чому в різні міста. Тому одного підібрала, та повезла команда на автобусі, а інший був змушений добиратись автостопом до Миколаєва, а там потягом і знову стопом ще далі на інший кінець України.

Суми — Черкаси

Другий поспіль матч черкащани грали на виїзді. Тому це звичайно відгукнулось на кількості, та й попередня гра в Станіславі була в фаворі, плюс досить затратна по фінансам. Все одно на виїзді наша команда як завжди була, і буде з підтримкою. На матч в Суми відправилось не багато, не мало — двадцять одна особа. Добиралися поїздами. На вокзалі в Сумах, нас зустрічає парочка черкащан, які вже з ранку освоюють місто. Вирушаємо всі разом до стадіо, прогулюючись пішки. По місту людей було не багато, мабуть всі по лісах та парках «святкували» день Перемоги. Місто не погане, багато фонтанів, широкі пішохідні дороги. Отже ми розклеюючи стікера, вже майже добралися до парку де і розташовувався сам стадіон. Зайшовши до парку, помічаємо що йде реконструкція бою 45-го року. Ворожі сили в значно меншій кількості атакують колону вітчизняних вояків. Після недовгої, запеклої битви, радянські війська з перемогою залишають місце битви. Після реконструкції починається злива з грозою, ми вирішуємо перечекати її під містком. Як тільки злива більш менш вщухла, відправляємось на стадіо.

Перед заходом на стадіон, мабуть вперше в сезоні такий ретельний шмон, оператори, самий бидлуватий грифоновець попереджує одним реченням «Єслі ви будєтє вєсті сєбя не так как надо – вам п**да». Видно що «органи» добре готові приймати євро. Людей на стадіоні було не багато, можливо погода чи свято вплинули на кількість. Хоч стадіон наче й сучасний, проте акустика не дуже то й гарна. Мабуть була б краще якби обшити фасад. Оцінити свою шизу дуже складно. Принаймні запасні гравці, що розминалися, точно чули та дякували за підтримку. Переважно було чутно гул кузьми, дудки, та кадетів. Місцевих ультрас на матчі було близько тридцяти, чутно було переважно лише барабан. Сама гра була дуже напруженою, багато боротьби, та моментів. Дуже приємно що команда билася до кінця навіть програючи, та в меншості. Після гри нас перекинули на доволі таки адекватних міліціянтів в білих сорочках, які нас провели на вокзал, і майже опівночі відправили додому.

Станіслав — Черкаси

Станіслав — Черкаси

Якщо коротко описати виїзд, то все в найкращих традиціях старої школи. Правда зібралось не так і багато як хотілося. Проте це самий масовий виїзд на захід в нашій історії. Всього пробило виїзд тридцять вісім осіб, семеро вирушило поїздами решта басом. Отже вже опівночі відправились в далеку дванадцяти годинну путь до Станіслава.  Бас хоча і був з кондиціонером, але все ж виспатись з комфортом не вдалося. Прокунявши до ранку, зі сходом сонця почали роздивлятися місцеві краєвиди. Чим ближче ми наближались до Станіслава — тим кращими вони ставали.

Заїхавши в місто вирішили згрузитися та розміститися на спортивному майданчику, часу до футболу було ще багато — тому недуже хотілося попасти до лап бидлоакабів (про яких детальніше трохи згодом). На спортивному майданчику хтось розігрівався на брусах, та турніках. Хтось просто лежав в траві чекаючи на суперників по здачі нормативів. Нарешті дочекавшись суперників одразу розпочали змагання, перемога за черкащанами. Керуючись моментом хочемо подякувати місцевим, розвитку вашому двіжу, та фінансової міцності клубу. Після цього всі пішли милуватися чудовим містом. Єдиним мінусом було те, що наші водії лягли спати в невідомому готелі, та ще й не відповідали на дзвінки. З басу треба було забрати прапори та барабан.

На стадіон пройшли без проблем, але на секторі одразу почали бикувати беркута. Їм не подобалось що частина по звичці стояла на сидушках. Після того, як наш одного сірого запитав «тебе що в дитинстві ображали?» ледве не зав’язалась сутичка. Але все ж вдалося уладнати все мирно. Реально таких бидлоакабів ще не зустрічали. Повний неадекват. Сама шиза була не найкращою, по перше спека, по друге втома. Але коли почали обливатися водичкою, підтримка ставала трохи жвавішою. Гра на полі теж була не досить яскравою, аж після пенальті «червоно-біло-сині» більш менш заграли. Під час гри хлопаки підвозять барабан та іншу атрибутику. А гравці порадували ще двома голами. По завершенню гри всі гравці подякували за підтримку, за що отримали не меншу порцію подяки за чудову гру. Після матчу, нас як поважних персон під конвоєм ДАІ провели за місто. Чудовий виїзд!

Тернопіль — Черкаси

Тернопіль — Черкаси

Невелика частина їхала до Тернополя стопом зі Львова, де в середу підтримувала збірну України з чехами. Тому за їх насичене турне писати не буду. Отже вечір, п’ятниця — переддень гри в Тернополі. Залізничний вокзал, потроху стягуються черкаські фанати. Купити прямий квиточок з Черкас до Тернополя. Але одразу ж дізнаємось що квитків немає, навіть зі ст. Шевченково. Квитків не було навіть до Вінниці. Але якщо вже всі в зборі, то виїзд будемо бити любим чином. Знаючи як до наших малих віднеслись на минулому виїзді.

Нагадаємо що тоді з сумки двох черкащан, гоп бригада WSF забрала наш банер «Черкаси» який в основному юзався на збірній, та інколи на виїздах черкаської команди. Банер звичайно одразу ж перевернули, та розповсюдили в мережі. Врешті освідомивши свій гнилий вчинок банер повернули. Звичайно не важливо яким чином забрали банер. Ті хлопаки що його втратили, довго відновлювали свою репутацію в двіжі. А от двіж в цілому, на танцях допоки цого так і не зробив.

На передодні гри зв’язалися з представниками WSF, та повідомили що на дану гру їхати черкаський гурток танцюристів (в силу своїх обставин ) — не буде, а їхати буде черкаський оркестр. Який зазвичай і пробиває всі виїзди. Тому попросили з танцями відкласти на певний термін. І не нависати на виїзних. На що прослідувала відповідь – ясно… Ну ясно так ясно, а нам ясно одне – треба очікувати будь-чого, і бути готовим на будь що. Адже ці гопарі з WSF своїми вчинками вже показали своє лице. І звичайно підтримка черкаської команди понад усе.

Повернемося до самого виїзду. Отже квитків прямих немає, вирішуємо їхати на Шеву, щоб спробувати варіант бити виїзд собаками. Прибувши до Сміли, прораховуємо варіант з Київською гілкою. Тому беремо квиточки на поїзд до Фастова. Відправлявся потяг на Фастів опівночі, трохи вбили час прогулюючись по вечірній Смілі. Прибувши до Фастова, одразу ж пробиваємо подальший наш маршрут. І вже через півтори години о третій з копійками є варіант на собаці до Вінниці, що дійсно не могло не радувати. А то зависнути на півдорозі це мабуть найгірше що могли собі уявити.

Одразу на вокзалі в очі кидається багато жебраків та неприємний сморід. Вирішуємо прогулятися нічним Фастовим і йдемо з вокзалу. Темні не освічені вулиці, та повна тиша нагадує мертве місто. І от, вже пройшовши трохи до центру помічаємо в далечі людей. Як потім виявилось — то є Фастів-СІТІ. Ось тут всі «вершки» молоді і відпочивають. Все засрано пляшками від бухла, купками сидять зомбі, глушать різне лайно та регочуть. Зайшовши до маркету хлопці взяли попоїсти. Та одразу пішли в сторону вокзалу. По дорозі відвідали місцевий стадіон «Машинобудівник».

В собаці на Вінницю лягаємо на бокову, виспатись просто неможливо. Потім почали сідати люди і вже перед Козятином посідали, та в виїзній атмосфері гнали треш та чорний гумор, а що ще може бути в собаці?

Приїхавши до Вінниці нас очікує ще приємна новина, тому що буквально через півгодини буде відправлятися подільський експрес на Хмель. Прибувши до Хмельницького, дізнаємось що квитків на потяг до Тернополя немає. Одразу беремо квитки на тяги з Тернополя додому, які відправляються майже в акурат по завершенню гри. Тут ділимося частина йде на трасу стопити, частина на автостанцію на автобус Хмель – Тернопіль, який відправився о 14:00 і зі слів водія мав прибути о 16:45. Сама гра розпочиналася в 17:00. Дорога в автобусі то просто пекло, духота, купа народу, стоячі місця, зупинка на зупинці. Та ще й тітка яка постійно закривалє люк. Перед Тернополем телефонуємо стоперам, і вони вже в місті, та вже їх пасуть місцеві. Прибувши на вокзал одразу сідаємо на маршрутку та котимо до стадіону. Нашим там вже надходить купа танцювальних пропозицій, їм ще раз нагадуємо, що вас попереджали що серйозних муток не планувалось. Так нічого не вирішивши йдемо на сектори. Акаби одразу зі стандартними питаннями хто, чим приїхали і т.д.

Зайшовши на сектор, починаємо шизіти. Звичайно шиза нікудишня, адже добирання хоч і веселе проте дуже виснажливе. Сама гра дуже слаба. Дуже багато браку, єдиний хто відпрацював на всі 100% — це наш кіпер «Лєнчік». На секторі шизіло спочатку дванадцять, потім в другому таймі приєдналося ще двоє стоперів. Та нажаль ще троє зависли десь на півдорозі. Місцевих було за півсотні. Перший тайм був напевно протест, просто сиділи. Стояли одним сектором, як ультра так і гопарі. Врешті гра завершилась нічиєю, гравці дякують з середини. Сірі як за звичай проводять гостей до вокзалу. На виході зі стадіону підходить тернопільський тіпок, і каже шо усе буде «чьотко» танці прямо на пероні, рівна кількість. І ми, в супроводі декількох сірих рушаємо через парк до вокзалу. Раптом поо дорозі, «домашні» хулігани вирішили потанцювати з нами гопака, але після невдалої спроби змушені були звільнити нам дорогу. Після чого ми обмінявшись компліментами та гарантіями про майбутні теплі зустрічі, в супроводі акабів відправилися на вокзал. Де вже скоро рушав потяг додому.

Черкаси — Хмельницький

Черкаси — Хмельницький

На матчі з Хмельницьким, було задіяно дві текстівки «Волю Павличенко» та «Свободу невинним» . Також роздавалися листівки «звернення ультрас Динамо Київ», та наше звернення до керівництва та вболівальників. Шизи як такої взагалі не було, в середині першого тайму виконали заряди «Свободу чесним – свободу Павличенкам!» «Сьогодні Павличенко – завтра ти!». Лише на 80-й хвилині трохи поспівали патріотичних пісень, та виступили по олдскулу (дніпровськими зарядам)… Було двоє «подолян».

 

 

 

Футбол. Білорусь-Україна

Футбол. Білорусь-Україна

До цього виїзду усі готувались заздалегідь і серйозно, бо якщо не їхати у Мінськ, то куди ще ближче пробивати виїзд за збірну? Хтось збирав гроші, хтось відпрошувався з роботи, хтось вирішував питання з батьками, і в результаті черкащан виїхало 9 чоловік. Зустрівши товаришів з Миколаєва разом поїхали до столиці Республіки Білорусь.

Прибувши на мінський вокзал, на другому поверсі знайшли безлюдне місце з великим м’яким диваном біля ще закритого кафе, де і вирішили трохи відпочити з дороги. Через пару годин адміністратор прийшла відчиняти заклад і попрохала нас покинути залу. Ми вимушені були переміститися в сусіднє приміщення, де знаходився ігровий центр. Потренуваши влучність в тирі, пішли міняти гроші, до яких за весь час так і не звикли. Відчувши себе майже міліонерами вирушили в напрямку стадіону «Динамо».

По дорозі познайомились з особливостями місцевої мови читаючи білборд про перепис населення. Головна спортивна споруда міста виявилась в деякій мірі відлунням совдепії, особливо вразили численні кіоски на території стадіону. Після невеличкої фотосесії, попрямували роздивлятись архітектуру міста в його центральній частині, а також під нею, де знаходився торгово-розважальний центр «СтАліца».

Коли повертались в район стадіону щоб придбати квитки на матч, зустріли гравців нашої збірної майже в повному складі. Вони спокійно гуляли по парку і прямували до свого готелю, який знаходився через дорогу від кас стадіону. Деякі наші хлопці не змогли утриматись від фотографування зі своїми кумирами, що успішно і зробили. Потім встали в чергу за квитками. Вартість одного квитка становила 30000 білоруських рублів або 100 гривень. Деякі з нас вирішили їх не купувати і не прогадали — зайшли на сектор лише показавши паспорт громадянина України.

До початку гри залишалось багато часу, тому дехто приліг відпочити на галявині біля стадіону, інші пішли очаровувати місцевих богинь, а хтось вирішив покуштувати делікатесів з бульби. Дочекавшись киян, вирушили гуляти столицею. Вразила чистота Мінська і європейські дороги, які ніяк не порівняєш з нашими. Підійшли до невеличкого озера біля спорткомплексу і звичайно при таких гарних погодних умовах ніхто не понехтував поплавати в ньому, але лише на катамаранах.

Далі трапився цікавий випадок. Під час плавання на протилежному березі почали збиратись якісь люди і роздягатись по торсу, нарахували їх близько 50. Трохи розім’явшись, вони не поспішаючи побігли навколо озера в наш бік. Одна з груп українців, що залишились на березі вирішили що це місцеві представники навколофутболу і почали подавати нам сигнал тривоги розмахуючи руками і закликаючи усіх швидко направлятись за ними. Не розуміючи, що сталось, ми в темпі вальсу закрутити педалі катамаранів і вийшовши на берег побігли за розсадниками кіпішу. В результаті з’ясувалось, що то були 50 білоруських спортсменів, що постійно бігають кроси навколо озера, тому тривога була помилковою… )) А наші «рятівники» привели нас до невеличкого кафе, де вже давно відпочивали хлопці з різних міст України.

За декілька годин до початку матчу усім мобом ми вирушили маршем по місту в напрямку стадіона. По дорозі відлякуючи місцевих аборигенів заспівали різних українських пісень, особливо вразив своєю різноманітністю репертуар запропонований львів’янами.

Біля кас стадіону застали гравців збірної, що сідали в бас, і скориставшись моментом виконали гімн Неньки. Далі представники органів ввічливо попрохали нас пройти до входу на сектор, що ми і зробили. На першому кордоні стояв металошукач як в аеропортах і кожного знімали на камеру, наче це реаліті-шоу. Без проблем подолавши усі обшуки, зайшли на сектор і швиденько вивісили баннер «Черкаси», що був зроблений спеціально для матчів збірної. Не усім містам пощастило розмістити свої баннери на паркані перед сектором, тому деякі вимушені були проявляти навички альпіністів і вішали свої полотна на стінах вгорі стадіону.

На початку матчу на нашому секторі розтягнули полотно з великим гербом України і заспівали гімн. Сябри підготували баннер, який був адресований Артему Мілевському стосовно його білоруського походження, а також виклали білими плашками цифру 12 на червоному фоні. Перший тайм ми відшизіли більш-менш нормально, але позначилася відсутність якісного споукмена і гарного барабанщика, що задавав би ритм.

Після перерви погнали команду вперед ще з більшою силою, згадали чимало українських народних пісень, і наприкінці матчу відбулося невелике фаєршоу, що стало вираженням незадоволеністі результатом матчу і грою збірної.

По завершенню під конвоєм міліції залишили стадіон і вирушили до вокзалу чекати свій потяг. Шлях додому супроводжувався веселим настроєм, жартами і цікавими спогадами з виїздів, а також почуттям здійснення давно омріяного виїзду за збірну. Катайте з нами і ні про що не шкодуйте!