Футбол. Білорусь-Україна

Футбол. Білорусь-Україна

До цього виїзду усі готувались заздалегідь і серйозно, бо якщо не їхати у Мінськ, то куди ще ближче пробивати виїзд за збірну? Хтось збирав гроші, хтось відпрошувався з роботи, хтось вирішував питання з батьками, і в результаті черкащан виїхало 9 чоловік. Зустрівши товаришів з Миколаєва разом поїхали до столиці Республіки Білорусь.

Прибувши на мінський вокзал, на другому поверсі знайшли безлюдне місце з великим м’яким диваном біля ще закритого кафе, де і вирішили трохи відпочити з дороги. Через пару годин адміністратор прийшла відчиняти заклад і попрохала нас покинути залу. Ми вимушені були переміститися в сусіднє приміщення, де знаходився ігровий центр. Потренуваши влучність в тирі, пішли міняти гроші, до яких за весь час так і не звикли. Відчувши себе майже міліонерами вирушили в напрямку стадіону «Динамо».

По дорозі познайомились з особливостями місцевої мови читаючи білборд про перепис населення. Головна спортивна споруда міста виявилась в деякій мірі відлунням совдепії, особливо вразили численні кіоски на території стадіону. Після невеличкої фотосесії, попрямували роздивлятись архітектуру міста в його центральній частині, а також під нею, де знаходився торгово-розважальний центр «СтАліца».

Коли повертались в район стадіону щоб придбати квитки на матч, зустріли гравців нашої збірної майже в повному складі. Вони спокійно гуляли по парку і прямували до свого готелю, який знаходився через дорогу від кас стадіону. Деякі наші хлопці не змогли утриматись від фотографування зі своїми кумирами, що успішно і зробили. Потім встали в чергу за квитками. Вартість одного квитка становила 30000 білоруських рублів або 100 гривень. Деякі з нас вирішили їх не купувати і не прогадали — зайшли на сектор лише показавши паспорт громадянина України.

До початку гри залишалось багато часу, тому дехто приліг відпочити на галявині біля стадіону, інші пішли очаровувати місцевих богинь, а хтось вирішив покуштувати делікатесів з бульби. Дочекавшись киян, вирушили гуляти столицею. Вразила чистота Мінська і європейські дороги, які ніяк не порівняєш з нашими. Підійшли до невеличкого озера біля спорткомплексу і звичайно при таких гарних погодних умовах ніхто не понехтував поплавати в ньому, але лише на катамаранах.

Далі трапився цікавий випадок. Під час плавання на протилежному березі почали збиратись якісь люди і роздягатись по торсу, нарахували їх близько 50. Трохи розім’явшись, вони не поспішаючи побігли навколо озера в наш бік. Одна з груп українців, що залишились на березі вирішили що це місцеві представники навколофутболу і почали подавати нам сигнал тривоги розмахуючи руками і закликаючи усіх швидко направлятись за ними. Не розуміючи, що сталось, ми в темпі вальсу закрутити педалі катамаранів і вийшовши на берег побігли за розсадниками кіпішу. В результаті з’ясувалось, що то були 50 білоруських спортсменів, що постійно бігають кроси навколо озера, тому тривога була помилковою… )) А наші «рятівники» привели нас до невеличкого кафе, де вже давно відпочивали хлопці з різних міст України.

За декілька годин до початку матчу усім мобом ми вирушили маршем по місту в напрямку стадіона. По дорозі відлякуючи місцевих аборигенів заспівали різних українських пісень, особливо вразив своєю різноманітністю репертуар запропонований львів’янами.

Біля кас стадіону застали гравців збірної, що сідали в бас, і скориставшись моментом виконали гімн Неньки. Далі представники органів ввічливо попрохали нас пройти до входу на сектор, що ми і зробили. На першому кордоні стояв металошукач як в аеропортах і кожного знімали на камеру, наче це реаліті-шоу. Без проблем подолавши усі обшуки, зайшли на сектор і швиденько вивісили баннер «Черкаси», що був зроблений спеціально для матчів збірної. Не усім містам пощастило розмістити свої баннери на паркані перед сектором, тому деякі вимушені були проявляти навички альпіністів і вішали свої полотна на стінах вгорі стадіону.

На початку матчу на нашому секторі розтягнули полотно з великим гербом України і заспівали гімн. Сябри підготували баннер, який був адресований Артему Мілевському стосовно його білоруського походження, а також виклали білими плашками цифру 12 на червоному фоні. Перший тайм ми відшизіли більш-менш нормально, але позначилася відсутність якісного споукмена і гарного барабанщика, що задавав би ритм.

Після перерви погнали команду вперед ще з більшою силою, згадали чимало українських народних пісень, і наприкінці матчу відбулося невелике фаєршоу, що стало вираженням незадоволеністі результатом матчу і грою збірної.

По завершенню під конвоєм міліції залишили стадіон і вирушили до вокзалу чекати свій потяг. Шлях додому супроводжувався веселим настроєм, жартами і цікавими спогадами з виїздів, а також почуттям здійснення давно омріяного виїзду за збірну. Катайте з нами і ні про що не шкодуйте!

 

 

 

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий